Історія про Курортне
Туристи з Відня, Парижа, Лісабона та Лондона: як Курортне стало курортом
Сьогодні села Курортне та Приморське – типові для українського морського узбережжя курорти з не до кінця стертим "радянським" нальотом. Проте за свою більш як двохсотрічну історію вони змінили багато виразів. Нинішнє – далеко не найцікавіше.
Земля у придане
У 1844 році ці землі виявилися частиною володінь сім'ї уральських гірничозаводників та меценатів Демидових..
Павло Демидов отримав їх як приданий від своєї дружини – Софії Бенкендорф. Вона була дочкою відомого державного діяча. Тому її заміжжя не мало до кохання жодного відношення. Наречений для доньки вибирав батько, виходячи з міркувань доцільності та імператорського благословення, а не особистих уподобань юної Софії.
Демидов був багатим вдівцем із уже підірваним роками служби здоров'ям. Тому можливість проводити час у безсарабському маєтку дружини була йому особливо цінною та її розвитку приділяли багато уваги.
Частину земель віддали в оренду поселянам, так виникли німецькі колонії Посталь, Бенкендорф та Демидівка. Досі збереглося село Софіївка. Частину земель зайняв родовий маєток Будаки. Все це стало початком історії Приморського
Поселення колоністів розрослися до конгломерату сіл із центром у Демидівці. Для неї навіть збудували власну кам'яну церкву – один із ключових показників успішного населеного пункту тих років.
Вона виглядала як типова бессарабська колонія: дві довгі та широкі вулиці тяглися вздовж прибережної смуги Шаболацького лиману. Основним промислом тут був традиційний для морського узбережжя вилов риби.
Переважно – чорноморської скумбрії. Його просто вивели на новий рівень: у Демидівці відкрилося кілька рибних заводиків, роботи на яких вистачало і місцевим рибалкам, і людям із навколишніх земель.
Любовна інтрига у спадок
Демидов, судячи з відгуків, був доброю і чуйною людиною. Однак для щасливого сімейного життя цього виявилося замало.
Через 9 років після весілля, маючи вже двох синів, подружжя фактично жило окремо. Розлучення їх було скандальним. У січні 1853 року Демидов застав у своєї дружини практично сусіда – князя Сергія Кочубея (його сім'ї належало кілька сіл поблизу Демидівки).
У пориві ревнощів Демидов викликав Кочубея на дуель.
Кочубей, щоб хоч якось урятувати становище, заявив, що волочився не за самою Софією, а за її покоївкою.
Втім, відносини подружжя, мабуть, були зовсім зіпсовані. Демідов, який прожив у теплій Італії останні роки, помер у 1858 році, залишивши дружині всі свої активи. І бонус – докладні вказівки, як ними розпорядиться для отримання максимальної вигоди.
Частину виручених коштів він зобов'язав її витратити на купівлю земель дітям десь поруч із її безсарабським маєтком. Окремо у заповіті вказав: поховати його при храмі у Демидівці. На розвиток села та утримання храму пустити половину грошей від продажу його значної колекції картин.
Усі вказівки Софія виконала точно. З її легкої руки нащадки Демидова стали помітними представниками дворян Бессарабської губернії. Маєток успішно розвивався. Сама Софія, овдовівши, вийшла заміж за того самого князя Кочубея. У них народилося двоє синів.
Що цікаво: любовна драма між сім'ями Демидових та Кочубеїв одним поколінням не обмежилася. Через півстоліття від онука Демидова (ну і Софії Бенкендорф, відповідно) пішла його перша дружина. Пішла не просто так, а до онука Кочубея (ну, і все тієї ж Софії Бенкендорф).
Початок курортного життя
Ближче до кінця 19-го століття Європу охопила мода на курорти. І в цей же час, підкоряючись моді, навколо садиби Демидових почав формуватися курорт.
Все почалося з того, що у 1873 році кишинівський аптекар Єгерман взяв на аналіз бруд та воду Шаболацького лиману. Виявилося, що за лікувальними властивостями цілком відповідає всім міжнародним стандартам. Слава про новий потенційний курорт почала крокувати світом і сюди потяглися туристи.
Їх було неможливо зупинити ні відсутність сервісу, ні складності місцевого туристичного побуту. Відпочиваючі винаймали кімнати в будинках рибалок і харчувалися простими сільськими стравами, приготованими в печах, що розтопили кизяками..
Для того, щоб прийняти ванну з лікувального бруду і викупатися в морі, відпочиваючі змушені були кілька кілометрів трястись у возах під сонцем, що пить. З розваг – морські купання, прогулянки на човні озером та полювання на птахів у очеретах
Проте так тривало недовго. Родовий маєток Будаки здали доктору Нерцю з Аккермана в оренду і почав будувати там мебльовані кімнати, спеціально призначені для туристів і курортників. Поступово берегова лінія обросла купальнями, а прийняття грязьових ванн обладнали спеціальні приміщення.
Вже до 1900 року підприємці з Аккермана відкрили тут перший готель із рестораном. Далі санаторії, готелі та лікарні почали рости з неймовірною швидкістю. 1901 року тут відкрилася Кишинівська єпархіальна лікарня для хворих служителів церкви, вчителів духовно-навчальних закладів, їхніх дітей.
Завдяки клопотам директора московської дитячої лікарні Шабельського, тут у 1902 році відкрився санаторій для дітей, при якому були училище, домашня церква та чудовий садок. У 1905 році ближче до моря, де була лише прикордонна застава, виросло безліч дач та вілл для відпочиваючих. Так виникло село Будаки-Кордон (яке сьогодні називається Курортне).
Згідно з звітом за 1905 рік, за сезон на курорті було відпущено 1110 ванн на суму 1005 рублів. Кожен наступний рік ці показники збільшувалися і курортне життя тут не змогло зупинити навіть хаос Першої світової війни.
Місце відпочинку європейців
Із закінченням війни Бессарабія опинилася у складі Румунії. Будаки та Будаки-Кордон – у тому числі. Румуни швидко та жорстко почали перетворювати регіон на курорт європейського зразка. 1938 року перевіряти процес розвитку курортного будівництва приїхав навіть король Румунії Кароль II разом із сином-спадкоємцем Міхаєм.
Розвиток курорту, окрім усього іншого, суттєво збільшив кількість місцевого населення. За легендою, в Будаках санаторій, який займається реабілітацією хворих на неактивну форму туберкульозу, будували румуни-каторжники. Отримавши свободу після закінчення робіт влаштувалися відразу, цілком символічно залишившись жити в селі Вільне.
У цей період сюди почали приїжджати куряки з Відня, Парижа, Лісабона та Лондона. Але основну частину становили, звісно, молдавські та румунські туристи.
Тепер відпочивати можна було з комфортом. Вдень відпочиваючі проводили час у мармурових ваннах грязелікарні або на морських пляжах. Увечері прогулювалися посипаним черепашкою тротуаром, слухали духовий оркестр у парку або відпочивали в одному з кількох ресторанів.
1940 року Бессарабію з її дивовижними курортами повернули Радянському Союзу. У 1945 році Будаки та Будаки-Кордон перейменували на села Курортне та Приморське. Вони продовжували залишатися курортною зоною, проте колишню міжнародну популярність досягти у них не вийшло.
Що зараз робити у Курортному
Сьогодні кордон між селами стерся: територія Приморського переходить на територію Курортного і є одним суцільним населеним пунктом, розділеним санаторієм "Приморський". Відпочивати тут дешевше, ніж у Затоці, людей на пляжах значно менше.
Пісок на пляжах дрібний та чистий, вхід у море – пологий. Єдиний недолік - утруднений прохід до пляжу через стрімкі береги.
Рапа та лікувальні грязі Будакського лиману так само корисні, як і сто років тому. Їх застосування покращує обмінні процеси, кровообіг внутрішніх органів, виявляє протизапальний, знеболюючий, розсмоктуючий ефект, нормалізує гормональний фон, посилює життєздатність імунітету організму, сприяє виведенню радіонуклідів з організму та його омолодженню.
Практично вся ключова інфраструктура для літнього відпочинку – магазини, кафе, бари, продуктовий та промтоварний ринки, аптеки – розташована у "верхній" частині міста. Відділень великих банків та банкоматів у селищі немає, тому плануючи відпочинок тут, варто запастися готівкою. Найближчий банкомат знаходиться за 16 км – у Сергіївці, дорога до якої зазвичай займає до півгодини.
Історичних визначних пам'яток або особливих розваг тут теж небагато, тому про те, як проводити вечори варто подумати заздалегідь